Немов
потоки з гір, біжать літа,
І
нам не наздогнати їх ніколи,
А в
снах зринає юність золота
У
стінах найріднішої нам школи.
І
хочеться, щоб зупинився час
Й не
рахував так невблаганно роки.
Забігти
хочеться із дзвоником у клас,
Де
йтимуть згідно з розкладом уроки.
Де
всі проблеми зводились лишень
До
формули, задачі чи рівняння,
Де
було ясно, як у Божий день,
З
анкети друзів, що таке кохання.
Де
вірили, що все буде, як слід.
Життя
складеться, як кінокартина.
І
ось уже минуло 15 літ!
І
вже прожита менша половина.
Вже діти народилися у нас,
І
ще фігура не підпорчена роками.
Хоча
життя насправді, як кіно:
У
кого трилер, в кого мелодрама.
Хтось
щастя добивається трудом,
Хтось
досі сподівається на диво,
Та
першому і другому – обом
Хтось
третій завжди вносить корективи.
Але
якщо ми ще прийшли сюди
І
старих друзів не забули й досі,
Немає
нам ніякої біди!
Життя
прекрасне, і воно вдалося!
Про шкільне життя цих випускників можна розказати
багато.
Їх згадую, як згуртованих, розумних, щирих учнів.
Вони завжди були активними учасниками художньої
самодіяльності, стержнем і лідерами у навчанні та спорті.
Одним словом, кожен з них був справжньою особистістю
та яскравою індивідуальністю.