Рецензенти:
Філіпчук
Марія Дмитрівна, методист районного методичного кабінету відділу освіти Гайворонської райдержадміністрації,
Ремінна
Тетяна Григорівна, вчитель-методист, вчитель математики, спеціаліст вищої
категорії ЗШ І-Ш ступенів № 1 м. Гайворон.
Рекомендовано
засіданням Клубу творчо працюючих вчителів математики „Математичний світ“.
У
посібнику представлені матеріали, які
описують життя і діяльність видатних жінок-математиків. Їх наукова
діяльність, як правило, не знаходила розуміння і підтримки. Про це яскраво
говорять короткі рядки їх біографій.
Збірка розрахована на вчителів математики, учнів та
всіх, кого зацікавила дана тема.
ЗМІСТ
1.
Вступ…………………………………………4
2. Теано……………………………………….....5
3. Гіпатія
Александрійська……………………...6
4.
Аньєзі Марія Гаетана………………………...8
5. Лепот Ніколь Гортензія……………...11
6.
Софія
Жермен………………………..12
7.
Ада
Августа Лавлейс………………..14
8.
Софія Василівна Ковалевська……………… 16
9. Еммі Амалі
Нетер…………………………….19
10. Софія
Олександрівна Яновська…………….. 22
11. Ніна
Карлівна Барі……………………………24
12.
Людмила
Всеволодівна Келдиш…… 26
13. Олена Степанівна
Дубинчук………………...27
14. Ольга Арсенівна
Олійник……………………30
15. Зінаїда Іванівна
Слєпкань …………………...31
16. Ніна Опанасівна
Вірченко……………………33
17. Висновок. . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . .36
18. Список використаної літератури. . . . . . . .
. . 37
ВСТУП
З
року в рік слідом за зимою настає весна – пора пробудження природи, ніжності,
тепла, кохання.
Весна
також асоціюється із жінкою, яка виступає у ролі матері, бабусі, коханої,
подруги, сестрички, вчительки.
Але
як мало ми знаємо про жінку-вченого!
Щоб
бути «двигуном» математичної науки, треба багато і дуже наполегливо працювати.
Тільки наполегливою працею людина прокладає в науці свій шлях і створює чудові
духовні цінності, служить своєму народові, складаючи предмет його законної
гордості.
Життя
жінок-математиків складалося важко. Нелегко було пробивати дорогу до науки
жінкам, долаючи і складні умови того часу і свої важкі настрої, які їх часом
охоплювали під впливом життєвих невдач, боротьби між особистим і громадським,
між почуттям і обов’язком.
Їх
наукова діяльність, як правило, не знаходила розуміння і підтримки. Про це
яскраво говорять короткі рядки їх біографій.
Серед жінок-математиків найбільш відомі Гіпатія
Александрійська, Софія Василівна Ковалевська, Ніна Карлівна Барі, Софія
Олександрівна Яновська, із сучасниць – Зінаїда Іванівна Слєпкань, Олена
Степанівна Дубинчук, Ніна Опанасівна Вірченко.
Вони
створили наукові праці та підручники, які
збагатили скарбницю світової математичної літератури.
Опису життя і діяльності цих жінок-вчених та
інших не менш відомих і присвячена ця
робота.
Теано (VI ст. до н.е.)
Перше
ім’я жінки, яке зустрічається в історії математики, – це Теано. Про неї відомо
лише те, що вона була найважливішим слухачем у школі Піфагора.
Про
це свідчить задача з Палатинської антології (збірки грецької епіграматичної поезії різних періодів і на різні теми, найвідомішої збірки Х-ХІV століть).
У
ній згадується, що запитали самого Піфагора:
- Скажи мені, знаменитий Піфагор, скільки учнів відвідують твою школу і слухають твої бесіди?
- Скажи мені, знаменитий Піфагор, скільки учнів відвідують твою школу і слухають твої бесіди?
- Половина з них
вивчають математику, четверта частина – музику, сьома частина мовчить і, крім
того, є ще три жінки.
Гіпатія Александрійська ( 370 – 415 рр.)
Гіпатія Александрійська – видатна представниця давньогрецької філософії
та математики. Вона, за описом істориків, була жінкою надзвичайної краси і
великого розуму.
Трагічна доля цієї жінки. Вона була дочкою александрійського математика Теона, який написав тлумачення до
астрономічного твору Птолемея і на знамениті геометричні "Початки"
Евкліда.
Освіту Гіпатія отримала під керівництвом свого батька, що належав до
числа вчених Александрійської школи. Гіпатія, крім математики, займалася також
філософією та астрономією. На жаль її твори до нас не дійшли. Але добре відомо,
що Гіпатія написала ґрунтовні коментарі з теорії конічних перерізів Аполлонія
Перги і на алгебраїчні твори Діофанта Александрійського. Крім того, нею
складено ряд робіт з філософії та астрономії. Стверджують, що Гіпатія винайшла
ареометр – прилад для визначення густини рідини, та астролябію – прилад для
визначення широти і довготи в астрономії, та планісферу – зображення небесної
сфери на площині, за яким можна обчислювати схід і захід небесних світил.
Близько 400 року Гіпатія була запрошена читати лекції в знамениту
Александрійську школу. Вона зайняла кафедру філософії, одну з провідних кафедр
школи. Лекції вона читала у присутності великої кількості слухачів.
Слава про неї рознеслася далеко за межі Александрії. Свої лекції Гіпатія
зазвичай починала з викладу вибраних питань математики, потім переходила до її
додатків та інших наук, сукупність яких становила давню філософію. На уклін до
жінки-філософа і математика з усіх кінців Римської імперії стікалися вчені, щоб
долучитися до джерела краси і розуму.
Ця зростаюча в народі популярність язичниці Гіпатії не подобалася
архієпископу Александрії Кирилу, і він вирішив знищити її. У березні 415 р.,
коли в місті вбили одного християнина, він розпустив чутки, що це зробили члени
гуртка Гіпатії. Натовп християн-фанатиків зустрів на вулиці колісницю, в якій
Гіпатія поверталася після лекцій додому. Її потягли в храм Кесаріон, зірвали з
жінки одяг, здирали молюсковими черепашками живу тканину тіла, а потім спалили.
Сучасник Гіпатії присвятив їй такі рядки:
Коли тебе бачу й слова твої чую,
Молюся на тебе, немов на святую,
І зір мій у зоряне небо пливе,
Де панна у зорянім небі живе.
Із загибеллю Гіпатії Александрійської фактично зайшло сонце
давньогрецької математики.
Протягом 1000 років в історії математики ми не зустрічаємо імен жінок. І
ось нарешті – Аньєзі Марія Гаетана.
Аньєзі Марія
Гаетана (1718 – 1799 рр.)
Марія Гаетана Аньєзі не схожа на типового знаменитого математика, хоча її
вклад в науку був вельми значним.
В
середні віки, під впливом християнства, багато європейських країн виступають
проти будь-якої форми вищої освіти для жінок, стверджуючи, що це джерело
спокуси і гріха. Жінки в більшості своїй були позбавлені можливості вчитися
навіть читанню і письму. Єдиною можливістю для здобування освіти у дівчат в
період Середньовіччя є жіночі монастирі.
Після
падіння Константинополя, багато учених переселилися до Риму, внаслідок чого
Європа поповнила обсяг наукових знань і розвинула критичне мислення, що у свою
чергу породжує епоху Ренесансу. Правда, за винятком Італії, статус жінок в
Європі змінювався дуже повільно. У Італії, проте, коли Ренесанс був в самому
розквіті, жінки залишили свій слід в академічному світі. Інтелектуальна жінка
викликала захоплення людей.
Такий
підхід дозволив італійським жінкам займатися мистецтвом, медициною, літературою
і математикою. Серед багатьох інших, Марія Гаетана Аньєзі є найважливішим і
найвидатнішим діячем в області математики в 18-му столітті.
Марія
Гаетана Аньєзі народилася 16 травня 1718 року в багатій і грамотній сім'ї. Вона
була самою старшою і, окрім неї, було ще 20 дітей. Її батько був професором
математики і дав їй ґрунтовну освіту.
Марія
була визнана диво-дитям дуже рано. Вона говорила на французькій і італійській
мовах в п’ять років, а до 13 років знала грецьку, іврит, іспанську, німецьку,
латинську мови і декілька сучасних мов. Коли їй було 9 років, вона виступила
протягом години з промовою на латині на диспуті з питання про право жінок на
освіту. У підлітковому віці Марія освоїла математику.
Будинок
Аньєзі був місцем зібрання найвидатніших інтелектуалів того часу. Марія брала
участь в більшості семінарів. Коли їй було п'ятнадцять, батько почав регулярно
збирати в своєму будинку найосвіченіших вчених мужів, відомих в Болоньї, перед
якими вона виступала з рядом рефератів по найбільш малозрозумілих філософських
питаннях.
Марія
була дуже скромною по характеру і не любила такі зустрічі. Вона продовжувала
брати участь в таких зустрічах, щоб догодити батьку. Це продовжувалося до
смерті її матері. Смерть її матері дає їй привід для відходу від суспільного
життя. Вона взяла на себе ведення домашнього господарства. Її батько не
заперечує проти цього тому, що важко і дорого знайти хатню робітницю, яка
доглядала б 21 дитину і самотнього чоловіка. Можливо, що це одна з причин, чому
Марія ніколи не була заміжньою.
При
цьому вона не відмовляється від математики. У 1738 вона опублікувала збірку есе
про складні питання природознавства і філософії. По досягненню 20 літнього віку
вона висловлювала велике бажання піти в монастир. Це бажання не було
задоволене, але з того часу вона живе дуже замкнуто, уникаючи суспільства і
присвятивши себе цілком вивченню математики.
Найбільш
цінним результатом її праць був твір «Основи аналізу для вживання італійського
юнацтва». Ця робота була опублікована в Мілані в 1748 і «вважалася найкращим
введенням в обширні роботи Ейлера». Вона викликала сенсацію в академічних
кругах. Книга стала зразком ясності, була широко переведена і використовувалася
як підручник.
Ця
робота містить виклад аналітичної геометрії, зокрема там розглянута крива
третього порядку, названа "локоном Аньєзі" (або верзієра), рівняння
якої y = a3 / (x2 + a2) . Після успіху своєї
книги, Марія була вибрана в Болонськую академію наук.
У
1750 році у зв'язку з хворобою її батька, вона була призначена папою Бенедиктом
XIV професором математики і природної філософії в Болоньї. Вона була другою
жінкою, призначеною професором університету.
Університет
вручив їй диплом, і її ім'я було додане в список професорів факультету. Проте,
ведуться дебати з приводу того, прийняла Марія чи ні, це призначення. Багато
хто погоджується на думці, що вона обійняла посаду і працювала в університеті
до смерті її батька.
Створюється
враження, що батько для Марії був її натхненням для занять математикою. Коли він помер, Марія відмовилася від
будь-якої дослідницької роботи по математиці.
Коли
в 1762 році університет Туріну поцікавився її думкою про статті молодого
Лагранжа про розрахунки коливань, вона відповіла, що більше не займається цими
питаннями.
Марія
була дуже релігійною жінкою. Після смерті її батька в 1752 вона присвятила себе
давно леліяній мрії, це було вивчення богослов’я і допомога нужденним, особливо
жінкам. Вона присвятила все своє життя бідним, бездомним і хворим. Коли в
Болоньї був відкритий будинок для хворих і немічних, Марія була призначена його
директором. Вона бере на себе турботу про хворих і вмираючих жінок, аж до
власної смерті. Після проведення протягом ряду років строгого, майже чернечого
життя, вона приєдналася до чернечого ордена.
Мені
здається, що, не дивлячись на те, що вона була генієм, математика була лише
тимчасовим захопленням дівчини. Цілком можливо, що вона займалася математикою
для того, щоб догодити батьку, який, мабуть, чекав, що його диво-дитя
займатиметься математикою. Звичайно, це лише особисті спостереження і гіпотези.
Проте її поведінка показує, що вона була захоплена не математикою. Релігійне
життя і допомога нужденним, мабуть, захоплювали її більше, ніж математика. Це
пояснює, чому вона відмовилася від математики взагалі, як тільки її батько
помер.
Вона була дуже сором’язливою дівчиною і гідною
людиною. Вона не була настільки амбіційною, щоб стати відомим математиком. Її
найвідоміша праця, «Основи аналізу», фактично мав стати підручником для її
братів. Її інтелект і талант зробили можливим об'єднати всі сучасні знання про
розрахунки в дуже ясному і простому викладі.
Лепот Ніколь Гортензія (1723 –
1788рр.)
Ніколь Гортензія Етабль де ла Брієр (по чоловіку мадам Лепот) народилась
у Парижі 5 січня 1723 року. В 25 років
вона стала дружиною придворного годинникового майстра Ж. А. Лепота (1709-1789)
і почала проводити математичні розрахунки для його робіт по теорії маятникових
годинників.
В 1757 році
Ніколь Гортензія Лепот включилася в роботу по розрахунку орбіти комети Галлея з
врахуванням її збурень від Юпітера і Сатурну. В Парижі комету вперше побачили
21 січня 1759 року.
В цей час
мадам Лепот була єдиною жінкою-математиком і астрономом у Франції, членом
наукової академії в Безьє.
Вона – автор
робіт, що опубліковані у виданнях
Паризької академії, хоча академія так і не признала наукові заслуги астронома-жінки.
Ніколь
Гортензія Лепот належить обчислення орбіти комети 1762 року, а також вона
розрахувала і склала детальну карту кільцеподібного сонячного затемнення у
Парижі в 1764 році.
Після того,
як зір мадам Лепот погіршився, вона не виконувала більше астрономічні
обчислення. Останні 7 років Ніколь Лепот провела в Сен-Клу, доглядаючи
чоловіка.
6 грудня 1788
року Ніколь Гортензія Лепот померла.
На честь
мадам Лепот французький натураліст назвав привезену з Японії квітку
"гортензією".
Софія Жермен (1776 – 1831 рр.)
Безперечно, талановитим математиком була і француженка Софія Жермен. Батько її – за одними даними золотих справ майстер, по інших – багатий купець або банкір – знаходився в тісній дружбі з всесвітньо відомими французькими письменниками і ученими Вольтером, Дідро і Даламбером. У домашній бібліотеці Софія познайомилася з «Історією математики» Монтюкла і в тринадцять літ захопилася цією наукою, не дивлячись на заборони батьків. Щоб читати роботи Ейлера в оригіналі, Софія вивчила латинську мову.
Прослухавши
лекції видатного математика Лагранжа, вона представила авторові зауваження на
них. Незабаром Софія Жермен добилася в математиці результатів досить цікавих і
привернула увагу Гауса, якому вона повідомила їх від імені учнів Політехнічної
школи Леблана. Особа її відкрилася знаменитому математикові у зв'язку з
винятковими обставинами.
Французькі
війська в 1807 році займали Геттінген під командою генерала, близького друга
сім'ї Жермен. Софія, під враженням розповіді про смерть Архімеда в Сіракузах,
написала генералові, щоб той узяв Гауса під свою охорону. Генерал не забарився
повідомити про це Гаусу, чим учений був глибоко зворушений.
Софія вела
наукове листування з математиками: з Гаусом, Фур'є, Деламбром і іншими
європейськими ученими. Це листування показує, що всі великі математики високо
цінували її праці. Гаус в століття Геттінгенського університету (1837 р.) визнав
її бути гідною почесного ступеня доктора. Будучи ученицею Лагранжа, Жермен
придбала ім'я важливими результатами по теорії чисел і теорії пружних
поверхонь. Її ім'я в теорії чисел присвоєне декільком формулам.
Головна ж заслуга Жермен в науці полягає в тому, що вона є одним з
основоположників теорії пружності. Справедливий докір французького математика
Реб'єра. Він в своїй книзі «Жінки в науці» пише:
«На стінах башти Ейфеля (у Парижі) записані імена 72 учених. Забули про
Софію Жермен, одного з творців теорії пружності, на підставі якої лише і стала
можливою споруда башт».
Ада Августа Лавлейс(1815 – 1852 рр.)
Ада Лавлейс, леді Байрон, графиня.
Народилася 10 грудня 1815 року, англійський математик. Ада була єдиною закононародженою дитиною
англійського поета Джорджа Гордона Байрона і його дружини Ганни Ізабелли Байрон
(Анабелли). Ганна Ізабелла Байрон в кращі дні свого родинного життя за своє
захоплення математикою отримала від чоловіка прізвисько «Королева
Паралелограмів». У єдиний і останній раз Байрон бачив свою дочку через місяць
після народження. 21 квітня 1816 року Байрон, підписав офіційне розлучення і
назавжди покинув Англію.
Математичні
здібності Ади виявилися досить рано. Леді Байрон і її інтелектуальні друзі
– професор і місіс де Морган, Беббідж,
Мері Соммервіл – всіляко підтримували захоплення Ади математикою. Професор де
Морган був високої думки про здібності своєї учениці і навіть порівнював її з
Марією Аньєзі, видатним італійським математиком.
Втім, Ада
також чудово грала на декількох музичних інструментах і володіла декількома
мовами.
Родинне життя
Августи Ади склалося щасливіше, ніж у її батьків. У липні 1835 року вона вийшла
заміж за Уїльяма, 18-го лорда Кінга, що став згодом першим графом Лавлейсом.
Сер Уїльям, якому у той час виповнилося 29 років, був спокійною, урівноваженою
і привітною людиною.
Він з
схваленням відносився до наукових занять своєї дружини і допомагав їй як міг.
Подружжя вело світський спосіб життя, регулярно влаштовуючи вечори і прийоми,
на яких бував «весь Лондон».
Один з
постійних відвідувачів цих вечорів, редактор популярного журналу «Екзамінер»
Олбані Фонбланк залишив такий портрет хазяйки будинку: «Вона була ні на кого не
схожа і володіла талантом не поетичним, але математичним і метафізичним...
Поряд з абсолютно чоловічою здібністю до розуміння, що виявлялася в умінні
рішуче і швидко схоплювати суть справи в цілому, леді Лавлейс володіла всією
красою витонченого жіночого характеру. Її манера, її смаки, її освіта —
особливо музичне, в якому вона досягла досконалості, - були жіночними в
найбільш прекрасному сенсі цього слова, і поверхневий спостерігач ніколи не
вгадав би, скільки внутрішньої сили і знання приховано під її жіночою грацією.
У тій же мірі, в якій вона не терпіла легковажності і банальності, вона
отримувала задоволення від істинно інтелектуального суспільства і тому
енергійно шукала знайомства зі всіма, хто був відомий в науці, мистецтві і
літературі».
На початку
50-х років Ада важко захворіла і 27 листопада 1852 року померла, не доживши
декількох днів до 37 років (вона померла в тому ж віці, що і лорд Байрон).
Згідно із заповітом вона була похована поряд з могилою батька в родинному
склепі Байронів в Ньюстеді.
Софія Василівна Ковалевська (1850 - 1891 рр.)
Софія Василівна Ковалевська – видатний російський математик; перша в
світі жінка-професор і член-кореспондент Петербурзької академії наук.
Батько Софії – Василь Васильович Корвін-Круковський був
генерал-лейтенантом артилерії; мати – Єлизавета Федорівна – онука відомого
астронома академіка Ф. Ф. Шуберта.
Дитинство своє Софія провела в селі Палібін, Вітебської губернії, в
маєтку свого батька. Першим її вчителем з вищої математики була звичайна стіна
дитячої кімнати, обклеєна пожовклими листками літографованого курсу вищої
математики М. В. Остроградського, по якому колись навчався сам батько. Софія
довго стояла у цієї загадкової стіни, намагаючись розібрати символи вищої
математики. Вона по-своєму розкривала їх зміст і запам'ятовувала на довгі роки.
Для розуміння деяких формул знадобилася тригонометрія, яку вона опанувала
самостійно за підручником фізики Н. П. Тиртова, подарованого батькові самим
автором. Батько помітив потяг дочки до математики і незабаром Софія стала брати
уроки у відомого педагога А. Н. Страннолюбського. На перших же заняттях з
Софією Страннолюбський був украй здивований тим, що його учениця усі
премудрості вищої математики схоплювала буквально на льоту. Складалося
враження, що все це вона знає наперед. Так воно й було насправді. Багато чого з
того, що пояснювалося вчителем, вона засвоїла давно.
Жінці було важко в дореволюційній Росії. По суті вона була безправною
істотою. Її інтереси зазвичай замикалися сімейним вогнищем. Доступ жінкам до
вищих навчальних закладів був заборонений. Так Софія Ковалевська не могла в
умовах царської Росії вступити до університету і змушена була виїхати за
кордон. Жінок в університети і там не приймали.
Скільки довелося пережити і вистраждати, щоб досягти мети! Щоб отримати
паспорт заміжньої жінки, який був потрібен для виїзду за кордон, вона вступила
в фіктивний шлюб з В. О. Ковалевським.
Приїхавши в Берлін, Софія Ковалевська поспішає послухати лекції
всесвітньо відомого математика, професора Берлінського університету Карла
Вейєрштраса. Вчена рада Берлінського університету не допускала жінок у свої
стіни, не зробили виключення і для Ковалевської. Тоді Софія зважилася
звернутися особисто до Вейєрштраса.
Вейєрштраса прийняв Софію Ковалевську дуже холодно і, щоб швидше
відв'язатися від настирливої відвідувачки, дав їй кілька важких завдань,
сподіваючись, що вона не впорається із завданням. Однак, Софія впоралася із
завданнями і після цього Вейєрштрас погодився займатися з нею приватно.
Незабаром Софія стала його улюбленою ученицею.
Роки наполегливої праці закінчилися для Ковалевської трьома самостійними
науковими дослідженнями. За ці роботи в 1874 році Ковалевської була присуджена
ступінь доктора філософії "з найвищою похвалою".
Ціною великого завзяття та наполегливості, подолавши труднощі, Софія
Ковалевська отримала вищу освіту і навіть вчений ступінь доктора.
За кордоном вона прославила себе рядом видатних відкриттів і в галузі
математики стала знаменитістю.
Пристрасне її бажання повернутися на батьківщину і працювати на користь
російської науки не була підтримана царським урядом. Їй дали зрозуміти, що в
жінках-професорах царська Росія не має потреби.
Втративши всяку надію отримати кафедру на батьківщині, Ковалевська в 1883
році за пропозицією шведського вченого-математика професора Міттаг-Лефлера
зайняла посаду приват-доцента в Стокгольмському університеті.
У Швеції Софія Ковалевська не тільки читає лекції, але і веде наукову
роботу і займається літературою.
У 1888 році С. Ковалевська закінчила наукову роботу "Задача про
обертання твердого тіла біля нерухомої точки". Ця робота стала справжнім
науковим тріумфом Ковалевської. Вона вирішила проблему, над якою вчені билися
безуспішно протягом багатьох років.
У 1889 році Ковалевської була присуджена ще одна премія, цього разу
Шведською академією наук, за другу роботу про обертання твердого тіла.
П. Л. Чебишев в 1889 році спільно з академіками В. Г. Імшенецьким і В. Я.
Буняковським домігся обрання Ковалевської членом-кореспондентом Російської
академії наук.
10 лютого 1891 на 42-му році життя у розквіті своїх творчих сил Софія
Ковалевська померла від запалення легенів. Світ втратив найбільшого математика,
літератора, борця за розкріпачення жінок.
Роботи Ковалевської внесли величезний внесок у теорію диференціальних
рівнянь, теорії алгебраїчних функцій, теоретичну і небесну механіку.
Еммі Амалі Нетер
(1882 – 1935 рр.)
Еммі Амалі Нетер
народилася 23 березня 1882 року в німецькому
містечку Ерланген у єврейській родині Макса Нетера. Вона була старшою з
4 дітей.
Спочатку
вивчала мови, плануючи стати викладачем англійської та французької.
З цією метою добилася дозволу відвідувати лекції в Ерлангенському університеті, де працював
її батько, спочатку вільне відвідування, а з 1904 року, коли дозволили
жіноче навчання, зарахована офіційно. Проте в університеті лекції з математики
захоплювали Еммі більше, ніж будь-які інші. Вона стала ученицею математика Пауля Гордана.
Еммі Неттер
здавала перед ним докторський іспит «Про повні системи інваріантів тернарних
біквадратних форм» (1907). Вже в 1915 році Нетер внесла внесок у розробку Загальної теорії відносності. Ейнштейн в листі до світового лідера
математиків Давида Гільберта висловив захоплення
«проникливим математичним мисленням» Нетер. Батько Еммі занедужав і вона вела
його курс, пізніше вийшов на пенсію. Пізніше померла мати, а брат Фріц,
недавній геттінгенський студент-математик, опинився на фронті. У 1916 року Еммі
Нетер переїжджає до Геттінгена. Проте отримати для неї місце в університеті було
нелегко. На голосуванні переважали докази: «Якщо допустити, щоб жінка стала приват-доцентом, то згодом вона може стати й
професором, а то й членом університетського сенату. Та чи дозволено жінці
входити до сенату?» не зарадило й рішуче Гільбертове: «Але ж сенат — не лазня!» І все ж він
знайшов вихід: Нетер почала читати лекції, що оголошувались під ім'ям професора
Гільберта.
У 1919 році,
після падіння монархії, Еммі Нетер нарешті стає першою в історії університету
жінкою приват-доцентом. Це була найнижча сходинка, навіть не посада. Однак, вже
у 1922 року вона Еммі отримала посаду позаштатного екстраординарного професора
(тобто асистента). Жартували, що «екстраординарний професор не знає нічого
ординарного, а ординарний професор не знає нічого екстраординарного».
У зв'язку з
інфляцією і зниженням платоспроможності студентів матеріальний стан Еммі Нетер
погіршився. Зусиллями Ріхарда Куранта Нетер
почали щомісячно видавати 200–400 марок «викладацької стипендії на прожиття», що
потребувало кожного року міністерського затвердження. У Геттінгені вона так і
не домоглася штатної посади з гарантованою оплатою. Еммі також не була членом
жодної з академій. Її не обрали навіть до геттінгенського королівського
наукового товариства.
«Традиції,
забобони, зовнішні міркування пересилили її наукові заслуги і наукову велич,
які на той час вже не заперечувались ніким.» (Герман Вейль)
Проте якраз у
Геттінгені Нетер заклала основи зовсім нової алгебри, яку тепер називають
загальною, або абстрактною (тобто теорію кілець, полів, ідеалів). Незважаючи на свої математичні
таланти, Еммі Нетер, не була блискучим викладачем.
„Грації не
стояли напевно біля її колиски“(Вейль), голос вона мала „гучний і неприємний, а
одяг мішкуватий“, викладала ж „кваплячись і збиваючись“. Тож на заняття
звичайно приходило від п’яти до десяти слухачів, та й ті за її власними спостереженнями
„були чужоземцями“. Усього один раз у визначений час знайшла вона близько сотні
студентів і здивувалась: „Ви, певно, помилились аудиторією?“ Коли ж у відповідь
зашуміло традиційне човгання ніг, яке замість аплодисментів починає й закінчує
університетські години, пройшла вперед і впевнено відпрацювала, отримавши
записку: „Гості зрозуміли Вас так же добре, як і будь-хто з Ваших постійних
слухачів“.
Еммі Нетер ніколи
не вірила в зло, їй навіть у голову не могло прийти, що зло може щось
відігравати серед людей. Її ж власна душевна доброта без найменшого хизування й
нещирості, її життєрадісність і доступність, її здатність не помічати
несуттєвого, створювали навколо неї атмосферу тепла, спокою і легкої радості.
Зворушливою була її любов до учнів, які заміняли їй відсутність власної сім'ї.
Жіночість її психіки виявлялась у м'якому й тонкому ліризмі відносин, що
зв'язували її з людьми. Ван-дер-Варден як ніхто інший сприяв
поширенню її ідей («Сучасна алгебра», Г930-1931). Міжнародний математичний
конгрес у Цюриху став справжнім тріумфом для Нетер (Швейцарія, 1932). У 1932
році Нетер, спільно зі своїм учнем Емілем Артіном, отримує премію Акермана-Тебнера
за досягнення в математиці.
У 1933 році з приходом нової влади Еммі Нетер мусить
емігрувати. Вона знайшла притулок у жіночому коледжі містечка Брін Мор, що у
штаті Пенсільванія (США).
В основному
праці Нетер відносяться до алгебри, де вони сприяли створенню нового напрямку, відомого
під назвою абстрактної алгебри. У цю область Нетер внесла
вирішальну роль (поряд з Емілем Артіном та її учнем Б. Л. ван дер Варден). Герман Вейль писав: «Значна частина того, що
складає зміст другого тому «Сучасної алгебри» (Тепер просто "Алгебри
") ван дер Вардена, має належати Еммі Нетер
Терміни «кільце Нетер», «модуль Нетер», теореми про нормалізацію і теорема Ласкера-Нетер про
розкладання ідеалу тепер є основними.
Великий вплив
зробила Нетер на алгебризацію топології, показавши, що так
звані «числа Бетті» є всього лише рангами груп гомологій.
Великий
внесок зробила Нетер у математичну фізику, де її ім'ям називається
фундаментальна теорема теоретичної фізики (опублікована у 1918 році), що зв'язує закони збереження із симетріями системи (наприклад, однорідність часу тягне за
собою закон збереження енергії). На цьому
підході побудована серія книг «Теоретичної фізики» Ландау-Ліфшиц. Особливо важливе значення має теорема Нетер в квантової теорії поля, де закони
збереження, що випливають з існування певної групи симетрії, звичайно є
головним джерелом інформації про властивості об'єктів дослідження.
Ідеї і
наукові погляди Нетер справили величезний вплив на багатьох вчених-математиків
і фізиків. Вона виховала ряд учнів, які стали вченими світового класу і
продовжили напрямки, над якими працювала Нетер.
Софія Олександрівна Яновська (1896 – 1931 рр.)
Софія Олександрівна Яновська народилася 31 січня
1896 року на річці Мухавець у містечку Пружани Гродненської губернії (тепер
Білорусь) у сім'ї рахівника Неймарка, яка незабаром переїхала до Одеси, де
дочка із золотою медаллю закінчила Другу гімназію та вступила (1914) до Вищих
жіночих курсів, а магістр чистої математики Іван Тимченко й професор Самуїл
Шатуновський пробудили в неї стійкий інтерес до історії математики, її
філософії, логіки й основ, який надихатиме її впродовж усього життя, «подій у
якому вистачить на цілий пригодницький роман» (Андрій Конфорович): будуть у
ньому романтичний вир революції з підпільними Червоним Хрестом та друкарнею в
катакомбах і з розстрілом на мосту, коли врятували тільки низенький зріст,
висока тулія капелюха й густі прибережні очерети, а ще редагування газет і
в'язничні ґрати камери; й Московський інститут червоної професури (1923), і
п'янкі математичні зошити Маркса з думкою "о нуле как не о нуле, потому
что, если бы ноль был только ноль, от него невозможен был бы переход к
единице"» (Маріетта Шагінян); був і виснажливий діабет...
З
1929 року все подальше життя Яновської буде пов'язане з мехматом Московського
університету, де вона стане професором (1931) і доктором (1935), буде
відзначена медалями й найвищим тоді орденом Леніна.
С. А. Яновська має понад 40 друкованих наукових робіт. Вона - учасник
багатьох математичних з'їздів і конференцій, з трибуни яких виступає з критикою
ідеалізму в сучасній філософії математики, а також з питань історії математики
і математичної логіки.
С. А. Яновська провела велику роботу з підвищення математичної культури в
нашій країні, особливо з питань методології математики та логіки. Так, з її
передмовами і коментарями вийшли "Основи теоретичної логіки" Д.
Гільберта і В. Аккермана, "Введення в логіку" А. Тарського.
У 1950 році в результаті досліджень наукової спадщини Н. І. Лобачевського
з питань підстав геометрії Софія Олександрівна випустила у світ книгу
"Передові ідеї Н. І. Лобачевського - знаряддя боротьби проти ідеалізму в
математиці". У цій книзі вона показує, що великий російський вчений вів
боротьбу з довільними припущеннями в математиці. У ході цієї боротьби він
сформулював аксіому паралельних прямих і створив більш повну теорію паралельних
ліній.
За сукупність наукових робіт в 1931 році С. Яновської присуджено звання
професора, а в 1935 році, без захисту дисертації, - вчений ступінь доктора
фізико-математичних наук.
Софія
Яновська померла 24 жовтня 1966 року, а в 1972 її учні видали збірник: Яновська
С. А. Методологические проблеми науки, - М.: Мысль.
Ніна Карлівна Барі (1901 - 1961 рр.)
Ніна Карлівна Барі – радянський математик,
доктор фізико-математичних наук, професор МДУ.
Ніна
Карлівна Барі народилася 19(6) листопада 1901 року в Москві в сім’ї лікаря.
1918р. зaкiнчyє пpивaтнy жіночу гiмнaзiю В’яземської, склавши іспити на атестат
зрілості в 10-й чоловічий, i вступає на фізмат Московського університету, з
яким пов'яже свою основну подальшу діяльнicть в oблюбoвaнiй тeopiї фyнкцiй.
Цe
був piк, коли paзoм з юнаками університетський поріг у Москві вперше
переступили й дівчата. Aлe це був час громадянської війни: «Москва була темна,
голодна й холодна, студенти ходили пішки, cтипeндiй ще не було, тож удень
заробляли на прожиття, а навчались увечері» (Людмила Келдиш).
Ніна
Барі в науку ввійшла пiд керівництвом романтика Миколи Лузіна (1883-1950), який
«умів ввести в саму лабораторію наукових пошуків, показати труднощі, що
виникають, дати пережити гіркоту помилок і
розчарувань, відчути радість перемоги» (Пелагея Кочіна), «володів даром
захоплювати уми і запалювати серця іскрами натхнення» (Павло Александров), тож
вона свою першу, ще студентську, працю з теорії тригонометричних рядів
доповідає Московському математичному товариству, будучи вже «повноправним
і активним громадянином країни Лузітанія, куди
Командор брав завидно
молодих, сприйнятливих,
працездатних, що жадібно всмоктують
в себе науку,
брав тільки, якщо є результат. Але там
уже всі були рівні, всі піддавалися безжалісної
критики, всі отримували свою порцію заслужених
похвал чи зневаги,
бо головним було самовіддане
служіння улюбленій математиці»
(Михайло Лаврентьєв).
У
1921 році Барі залишають в університеті «для підготовки до професорського
звання», а вже 1925-го — захист дисертацій «Про єдиність тригонометричних розкладів»
i премія Головнауки за розв'язані в ній труднощі теорії тригонометричних рядів.
1928 року вона доцент, а 1932 — перша в Московському університеті жінка, яка
стала професором математики; у 1935-му їй як визнаному спеціалісту з теорії
функцій, першій з жінок тодішнього Союзу, присуджують ступінь доктора
фізико-математичних наук, що саме відновили, не вимагаючи й захисту.
Настільними стали для вузів їі підручник «Теорія рядів» i фундаментальна
монографія «Тригонометричні ряди» на 936 сторінок.
У
1927-1929 роках Бapi працювала в Парижі в семінарі Жака Адамара (1865-1963),
отримуючи стипендію Дж. Рокфеллера (1839-1937). Вона була членом Московського
(1926), французького (1927) і Польського (1927) математичних товариств,
учасницею міжнародних математиків: Болонья (lтaлiя, 1928) й Единбург
(Великобританія, 1958).
15
липня 1961 року Ніна Барі загинула, потрапивши під поїзд...
Людмила Всеволодівна Келдиш (1904 –
1976 рр.)
Людмила Всеволодівна Келдиш народилася 12 березня
(27 лютого) 1904 року в м. Оренбург (тепер обласний центр Росії на Південному
Уралі.
Її
батько, Всеволод Михайлович (1878—1965), був головним спеціалістом
залізобетонних конструкцій
( будував
Московський метрополітен, канал ім. Москви, Дніпровський алюмінієвий завод), а брати:
Мстислав – головний теоретик космонавтики (тричі Герой Соціалістичної Праці –
1956, 1961, 1971; Ленінська премія, 1957), і Юрій – музикознавець, редактор
«Музичної енциклопедії» та чотиритомної «Історії музики народів СРСР»...
Людмила
ж закінчила механіко-математичний факультет Московського державного
університету ім. Михайла Ломоносова (1925) і з 1934 року зв'язала долю з
Математичним інститутом ім. Володимира Стєклова, де працювала разом з чоловіком
— Петром Сергійовичем Новіковим (1901-1975, Ленінська премія 1957 р.):
захистила докторську дисертацію «Структура В-множин» (1941), дістала професора
(1964). Відомі її праці з топології, математичної логіки, теорії функцій.
Людмила
Келдиш була нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора й медаллю «Материнська
слава» за виховання п'ятьох дітей, з яких троє синів пішли стежкою науки.
Померла в 1976 році.
Олена Степанівна
Дубинчук ( 1919 – 1994 рр.)
Олена
Степанівна Дубинчук народилася 21 травня 1919 року в місті Ямпіль Вінницької
області.
З 1926
року по 1936 рік навчалась в Ямпільській середній школі, яку закінчила з
відмінним атестатом.
З
1936 року по 1941 рік навчалася на механіко-математичному факультеті Київського
державного університету ім. Т. Г. Шевченка, після закінчення якого їй було присвоєно
кваліфікацію математика.
Протягом
десяти років (1945 – 1951) працювала Олена Степанівна вчителем математики в
Ростовській, Саратовській, Київських областях. Вона дуже любила дітей, в
кожному бачила особистість, все робила для того, щоб талант школяра, його
творчі можливості не загинули, а, навпаки, розвивались, вдосконалювались,
досягали найвищого рівня. Олена Степанівна з дня в день працювала з дітьми,
допомагала їм повірити в себе, зростати й цілеспрямовано, впевнено і вперто йти
до своєї мети.
Поряд з
складною, цікавою й творчою працею на уроках математики Олена Степанівна з
багатьма дітьми працювала індивідуально, розробляла для них нетрадиційні
методики і системи завдань. Особливо вона вболівала за сільських дітей, багато
з яких не мали належних умов для навчання. Тому вважала, що саме в школі
необхідно створювати умови для розвитку творчої індивідуальності дитини.
Протягом
43-х років О. С. Дубинчук займалась науково-дослідною роботою.
Під час навчання в аспірантурі (1951 –
1954) вона працювала викладачем курсу елементарної математики та методики
викладання математики в Київському державному педагогічному інституті ім. О. М.
Горького. Після закінчення аспірантури (1954) О. С. Дубинчук працювала старшим
науковим співробітником, завідуючою сектором методики математики у відділі
методики математики і фізики Науково-дослідного інституту педагогіки УРСР.
З
початку 70-х років О. С. Дубинчук розпочала науково-педагогічний пошук в галузі
методики викладання математики в загальноосвітніх школах, професійних
навчально-виховних закладах та педагогічних вузах. З 1971 року вона очолила
лабораторію профтехосвіти Науково-дослідного інституту педагогіки УРСР. Під її
керівництвом науковці здійснювали обґрунтування теоретичних засад підготовки
кваліфікованих робітничих кадрів з середньою освітою.
Особливої
ваги надавала Олена Степанівна підготовці науково-педагогічних кадрів. Вона
виховала 25 кандидатів педагогічних наук. Це дані лише офіційної статистики.
Учнів і послідовників у педагогіці набагато більше. Адже Олена Степанівна була
людиною справді святою: нікому не відмовляла, допомагала і молодим, і зрілим
науковцям, зокрема у розв’язанні проблем методики викладання математики в
загальноосвітніх школах і профтехучилищах.
З
1981 року Олена Степанівна працює завідуючою сектором дидактики відділу
профтехосвіти, з 1985 – старшим науковим співробітником, а з грудня 1990 року
стає провідним науковим співробітником лабораторії профтехосвіти НДІ педагогіки
УРСР. Із створенням Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН
України О. С. Дубинчук працює провідним науковим співробітником лабораторії
профтехосвіти. Наукові інтереси О. С. Дубинчук були досить широкими: це
передусім проблеми теорії та історії педагогіки, методики викладання математики
в школах, профтехучилищах різного типу та в педагогічних інститутах,
організації навчально-виховного процесу в профтехучилищах, його професійної
спрямованості, між предметних зв’язків, диференціації та індивідуалізації
навчання та ін. Протягом останнього десятиріччя наукової діяльності особливої
уваги надавала розробці концепції математичної освіти, підготовці підручників
та посібників з математики для учнів загальноосвітніх шкіл та профтехучилищ.
Одна
з характерних рис Олени Степанівни – виняткова скромність. Її головним
покликанням у житті було «робити добро людям». Саме так вона відповіла на
запитання кандидата педагогічних наук Е. М. Ковальчук: «Що найголовніше у
вашому житті?» оце найголовніше вона й робила протягом усього свого життя.
Напевно,
тому й не встигла захистити дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора
педагогічних наук, хоча «де-факто» була визнаним науковцем, істинно високим
Доктором.
Перу
О. С. Дубинчук, справжнього подвижника на ниві педагогіки, належить понад
двісті наукових праць. Серед них підручники, навчальні посібники, збірники
задач, тематико-поурочні плани та статті в книжках, монографіях, науково-методичних
журналах з проблеми методики викладання математики та проблем педагогіки
професійно-технічної освіти.
Ольга Арсенівна
Олійник (1925 – 2001)
Ольга
Арсенівна Олійник народилася 2 липня 1925 року в селі Матусів, а шкільні роки
провела в містечку Сміла (тепер Черкаської області). З початком війни сім'я
економіста евакуювалася разом із заводом до м. Перм (Росія), де Ольга закінчила
десятирічку (1942) і вступила на фізмат університету.
Ольга
Арсенівна почала відвідувати семінар професора Московського університету Софії
Яновської, з якою перебереться до
столиці та закінчить з відзнакою мехмат університету ім. Ломоносова. З 1947
року вона назавжди зв’яже з ним свою долю:
-
кандидат наук («Про топологію, дійсних алгебраїчних кривих на алгебраїчній поверхні»,
1950),
-
доктор («Крайові задачі для рівнянь із приватними похідними з малим
параметром при старших похідних і
задача Коші для нелінійних
рівнянь в цілому », 1954),
-
професор (1955), академік.
Напрямок
її наукової діяльності визначився під впливом академіка Івана Петровського:
диференціальні рівняння в застосуванні до нестаціонарної фільтрації рідин і
газів у пористих середовищах; до розподілу тепла в тілах, які знаходяться в
різних фазових станах одночасно; плавлення металу чи танення снігу; до ударних хвиль газової динаміки; до
математичної теорії пружності й топології; до руху в'язкої рідини...
І
праця першої вітчизняної жінки, яка в 29 літ уже стала доктором
фізико-математичних наук, знайшла гідне поцінування: найперша премія
Чеботарьова (1952) й перший ступінь премії Ломоносова (1964); іноземний член
Італійської АН у Палермо (1967) й почесний член Единбурзького королівського
товариства Великобританії (1984); іменна медаль Колеж де Франс і медаль першого
ступеня Карлова університету Праги...
Зінаїда Іванівна
Слєпкань (1931–2006 рр.)
Зінаїда
Іванівна Слєпкань – доктор педагогічних наук, професор кафедри математики і
методики викладання математики НПУ імені М. П. Драгоманова.
Народилась
16 квітня 1931 року в селищі Печенжиця Тотемського району Вологодської області,
куди в 1930 році були вислані із Запорізької області її дід і батьки. У 1939 –
1949 роках навчалась в школі м. Тотема.
В
1953 році закінчила з відзнакою фізико-математичний факультет
Мелітопольського педагогічного
інституту.
В
1953 – 1959 роках працювала асистентом, старшим викладачем кафедри математики
Мелітопольського педінституту, а також учителем математики в СШ №4 міста
Мелітополя.
В
1959 – 1962 роках – аспірантка кафедри елементарної математики і методики
викладання математики Київського державного педагогічного інституту імені
Горького. У рік закінчення аспірантури вона успішно захистила кандидатську
дисертацію на тему «Культура тригонометричних обчислень у восьмирічній і
середній школах». з 1962 року по 1965 рік Зінаїда Іванівна – старший викладач
загальнонаукового факультету Мелітопольського педінституту.
З
1965 року – доцент, з 1983 – завідувач кафедри, професор кафедри математики і
методики викладання математики НПУ імені Драгоманова. Крім цього вона працювала
також деканом підготовчого відділення педінституту імені Горького (1974 –
1978), проректором з навчально-методичної роботи (1989 – 1996). В 1987 році в
Москві при АПН СРСР вона захистила докторську дисертацію на тему «Методична
система реалізації розвиваючої функції навчання математиці в середній школі».
З.
І. Слєпкань – перша не тільки в Україні, а й в СРСР жінка, яка захистила
докторську дисертацію з методики навчання математики.
Протягом
багатьох років З.І. Слєпкань успішно поєднувала наукову роботу з педагогічною.
Вона
автор понад 200 наукових і методичних праць. Під її керівництвом підготовлено і
захищено понад 30 кандидатських і 5 докторських дисертацій.
Зінаїда Іванівна – заслужений працівник
народної освіти України. Нагороджена медаллю А. С. Макаренка, відзнакою
«Відмінник освіти України».
Під
керівництвом З. І. Слєпкань на кафедрі була створена лабораторія з впровадження
мікропроцесорної техніки в навчальний процес, створювалися навчальні посібники
і підручники для школи і СПТУ, впроваджувалися в навчальний процес обов’язкові
результати навчання.
Зінаїда
Іванівна Слєпкань – велика Людина, Педагог, Вчений, яку хочеться наслідувати,
але яку повторити неможливо !
Вірченко Ніна
Опанасівна (народилася в 1930 р.)
Вірченко Ніна Опанасівна – український математик,
доктор фізико-математичних наук, професор, академік-секретар відділення
математики Академії Наук Вищої школи України, член Українського,
Американського, Австралійського, Бельгійського, Единбурзького, Лондонського математичних
товариств, Соросівський Професор (1997) голова Науково-методичної ради
Всеукраїнського товариства політв'язнів та репресованих, має нагороду Ярослава
Мудрого (1999), медаль "Будівничий України” (2001), медаль Андрія
Первозваного (2005), знак від Міністерства освіти і науки України "Петро
Могила” (2007), заслужений працівник освіти України (2006),
"Викладач-дослідник – 2008”.
Автор
понад 350 наукових та науково-методичних праць, у т.ч. 20 книг.
Ніна
Опанасівна Вірченко народилася 5 травня 1930 року в селі Завадівка, тепер це
Корсунь-Шевченківський район Черкаської області. Сім’я часто переїздила, але як
«найдорожчий родинний скарб завжди возила з собою «Кобзар» - обгортка
світло-коричнева, всередині сірий папір, зачитаний аж до дірок».
Поезії
Шевченка, що, як сама зізнається, змалечку «пронизували кожну клітинку»
дівчини, з часом розкривалися для неї «сильніше, глибше, розмаїтіше».
Навіть
псевдонім мала – УЖМА, за який її пізніше мучили на слідстві в КДБ. А
розшифровується він так: Україна – Жінка – Математика – Астрономія або
Українська жінка-математик!
До
школи пішла в 6 років, вчилася на "відмінно”, а поведінка – «2», їй нудно
сидіти, вміла читати, писати, то все ходила по класу, не слухалась вчительки...
Київ
розпочався для Ніни з підвальної кімнати гуртожитку. 19 студенточок тулились в
кімнатці. Та це не була біда для юної Ніни: головне, аби було, де голову на ніч
прихилити. «Із тих перших студентських літ, – згадує Ніна, – найбільше
пам’ятаю: радість невимовну, неймовірну насолоду від занять Математикою і
нестерпне почуття голоду! Це ж був голодний в Україні 1947-ий рік! На лекціях
формули змішувалися перед очима зі шматочками хліба»...
А
репресивна машина тоталітарного режиму працювала безперервно. За доносом Ніну
було заарештовано 28 червня 1948 р. Її звинуватили у політичній змові,
заколоті, який таємно готувався. Далі все йшло згідно з відпрацьованим
сценарієм: слідство на тій самій Володимирській вулиці, де стоїть її alma
mater.
А
потім – Лук’янівська тюрма, 10 років спец таборів за участь в
«українсько-націоналістичній банді».
І
почалися етапи ...
Дорога
до Східного Сибіру, сорокаградусний мороз. Нарешті – тайшетські спец табори
(лісоповал, кам’яноломні, лікарня...). Ні радіо, ні газет, ні паперу – все
суворо заборонялося. Листи – тільки двічі на рік.
А
про режим, знущання конвоїрів, наглядачів, про тяжку роботу, про хвороби, про
40-градусні морози, про втрату друзів – на це й слів не вистачить!
А
Ніна і там жила за своїм принципом – що ти зробив щодня для України? Згодом,
після смерті Сталіна, Ніну амністували.
На
початку літа 1958 року «нарешті попала на заочне відділення
механіко-математичного факультету Київського університету ім. Тараса Шевченка і
після довгих років розлуки з Математикою знову поринула у світ науки, де,
працюючи, як сама каже, на 200%, таки вирвала у долі право на аспірантуру:
математика варта того, щоб нею займатися серйозно!» Зоряним часом став для неї
захист у Москві докторської дисертації «Нові типи парних (потрійних)
інтегральних рівнянь зі спеціальними функціями» (1988), присвяченої батькам.
Повернувшись в Україну, закінчує університет, вступає до аспірантури.
Достроково закінчивши аспірантуру, стає асистентом, через рік – старшим
викладачем, а з 1967 р. – доцентом в університет.
Вірченко
– одна з не багатьох жінок у світі, яка, займаючись проблемами математичної
фізики, дістала міжнародне визнання.
Вона
член наукового Товариства ім. Тараса Шевченка, Американського, Австралійського,
Бельгійського, Единбурзького, Лондонського і Всеукраїнського математичних товариств,
Соросівський професор (1997), її ім’я внесено до двох видань книги «Хто є в
світі» (міжнародний довідник), вона одночасно є і акторкою, і героїнею першої з
книг «Українки в історії», знято про неї документальний фільм «Ужма».
Їй
також присвоєно почесні звання «Заслужений працівник освіти України» (2006) й
титул «Українська мадонна» (2005, від Міжнародного благодійного фонду Св.
Марії), вона має дві академічні нагороди ім. Ярослава Мудрого і медаль
«Будівничий України»…
А ще
Ніна Вірченко – дослідниця і послідовниця життєвого та наукового академіка
Михайла Кравчука, результатами якого «світ давно вже користується, не знаючи
тільки, що він українець» (Євген Сенета, Австралія), у пам’ять про якого її
зусиллями проведено в «Київській політехніці» ось уже одинадцять Міжнародних
наукових конференцій (1992-2006), обладнано аудиторію його імені (2002), а біля
шостого корпусу на Музейній площі відкрито пам’ятник, на постаменті якого
закарбувалось Кравчукове кредо, що стало і її також: «Моя любов – Україна і
математика», створений і документальний телефільм «Голгофа академіка Кравчука»
та встановлено пам’ятну стелу на місці батьківського обійстя, де «народився
всесвітньо відомий вчений, математик» й поповнено експонати його музею, вперше
заснованого в місцевій школі її директором Степаном Лукашуком.
Вірченко
видає також праці Кравчука, людини, що вивела на дорогу в небо Сергія Корольова
й Архипа Люльку, а Джону Атанасову була «дуже корисною» для винаходу
електронного комп’ютера: «Науково-популярні праці» (2002), «Розвиток
математичних ідей Михайла Кравчука» (Київ – Нью-Йорк, 2004, понад 800
сторінок)…
Ніна
Опанасівна – дивовижна, неповторна, світла Жінка, Вчений, Педагог з Божої
ласки, особлива Людина!
Всіх,
хто має щастя спілкуватися з нею, вражає її людяність, безкомпромісність,
унікальна щирість, чуйність, скромність, принциповість, сердечність,
працелюбність, невтомність, незгасаюча енергійність.
Ніна
Опанасівна часто говорить: "Щоб бути добрим педагогом, треба бути: Вченим,
Філософом, Актором-віртуозом своєї справи, Вихователем, Людиною”.
На
закінчення хотілося б процитувати деякі поради Ніни Опанасівни Вірченко :
«Нічого
не бійтесь, аби не розминутися з честю!
Шануйте
ідеали національної історії, культури своєї батьківщини;
Шукайте
в творчості джерело духовного існування;
Беріть
приклад із орла та мурашки;
Думайте
про тих, кому ще гірше;
Якомога
повніше реалізуйте свій інтелектуальний потенціал;
Живіть
і працюйте так, ніби доганяєте кур’єрський поїзд;
А
мова ваша хай буде вільною, образною, барвистою, яскравою, соковитою,
запашною!»
Висновок
Важкими і часом небезпечними було життя і наукова діяльність
жінок-математиків, які своєю працею, наполегливістю і завзятістю завоювали
всесвітнє визнання нарівні з чоловіками - математиками.
Вся їх діяльність - це життєвий подвиг!
Список використаної літератури:
1. Галай Г.Г., Гриневич Г.Д. Учням про
видатних математиків. – К.: Рад. шк., 1976.
2. Бородин А.И., Бугай А.С.
Библиографический словар деятелей в области математики. – К.: Рад. шк., 1979.
3. Конфорович А.Г. Атеїстичне виховання
при викладанні математики. – К.: Рад. шк., 1980.
4. Математична хрестоматія / За ред.
Смогоржевського. – К.: Рад. шк., 1968.
5. Воронова Л. Софія Ковалевская. М.:
Молодая гвардія, 1960.
6. Математична хрестоматія / За ред.
М.І. Кованцова. – К.: Рад. шк., 1977.
7. Зоря А.С., Кіро С.М. Про математику і
математиків. – К: Рад. шк., 1981.
8. Гейзер Г.Н. История математики в
школе. М.: Просвещение, 1982.
9. Інтернет ресурси.
Немає коментарів:
Дописати коментар